Коли Син Божий став людиною, то Він насправді став настільки близький нам, подібний в усьому окрім гріха, що навіть про найбільш нещасних, неадекватних, негідних ми можемо говорити, що вони справді брати і сестри Христа. Мова йде не тільки про те, що ми усі створені на образ і подобу Бога, але вже про те, що Бог став одним з нас. Тобто ми є не лише якось частинкою відірваною від Божества, саме такі ми і є частиною Бога. Тобто усі ми чи то моральні чи фізичні каліки приймаємо участь у Христі, не за природою, не за заслугами чи правом — лише по благодаті.
У Христі усі ми є рівними, не тому, що ми є по своїй природі рівними, але тому, що ми є рівними у нашій грішності, віддаленості від Бога; але також ми є рівними у благодаті. Те, що Марія отримала є в чомусь схоже з тим, що отримали ми. І хоча Вона була Непорочна Зачата, все це одно не значить, що ми в чомусь маємо якійсь брак чи недолік. Це також значить, що з точки зору теологію чи харитології жоден інвалід нічим не відрізняється від якоїсь іншої повноцінної здорової людини.
Це є і проблемою, і благодаттю. Бо це значить, що кожний інвалід так само є грішником, якій потребує відкуплення. Але також кожний інвалід є частиною Божого плану спасіння. Бог нікого не створив для того, щоб він мучався і мучав тих, які поруч. І хоча Хрест є головним знаряддям спасіння для кожного віруючого, це не значить що Бог нас усіх створив лише для несіння Хреста.
Нормальна людина народжується, вчиться, потім щось закінчивши починає працювати. Стає лікарем, завідуючим денним відділенням. Народжує дітей, стає жінкою для когось. Виховує дітей, стає старою і все! Життя закінчується. Вона ще може трохи пожити, повпливати на інших і прийде смерть. Кладовище, гарний пам’ятник, може квіти чи “святкування” раз в рік. Не всі увійдуть в історію. Лише декілька імен будуть записані в підручники історії, мистецтва чи літератури.
І це я говорю про найкращий варіант. А ще багато різних поганих варіантів для використання життя: самогубством через нещасну любов чи хворобу, алкоголізм чи наркоманія, нещасний випадок чи раптова смерть. Так, що життя закінчується одного разу і після людини нічого не залишається. В кращому випадку рідні, якім боляче.
З такої “людської” точки зору життя інваліда не має ніякого значення: він не одружиться і не народить дітей. Він не стане повноцінним чи корисним членом суспільства. Він не напише книгу. Не зміне фільм. Не закохається і не буде кричати про це у соцмережах. Він не заробить грошей і не отримає посаду. Перед ним не будуть підлизуватися медсестри чи пацієнти. Він не стане голосувати за кандидата у Президенти. Він не піде в церкву і не поставить свічку. Не буде молитися і нікого не поверне до життя.
Але хто сказав, що його життя не має сенсу? Хто має право визнати, що є сенсом, а що зайвим? Хто утворив ці дивні критерії людського життя і щастя? Хто сказав, що інвалід не може бути щасливим чи Бог не створив його для якоїсь мети?
І тут мені здається, що головною проблемою не саме життя інвалідів, старих чи немічних. Проблемою є те, що вони не можуть існувати самі. За ними треба доглядати. Їх треба виховувати. Їх треба любити. Привчати їх до реального життя. Десь вимагати. Відноситися до них як до людей, до особи. А не робити з них іграшок. Ось це є важким. Легко писати про те, як має бути. Важко є любити.
Бо ми воліємо жити інакше. Не любов’ю. Не заради інших. Ось у цьому сама головна проблема. Ми не хочемо витрачати наше життя на любов. Нам би використати його на себе і то по максимуму. Закордоні подорожі. Статеві насолоди. Жити не заради служіння. Жити заради самих себе.
І може я менше всього в праві писати ці слова. Я нікого ніколи не любив, а ці мої спроби, які я звершував нічим добрим ні для кого не закінчилися. Але мені дуже боляче, і пишу я це, як інвалід, коли нас вважають непотрібними і прикриваються при цьому такими аргументами. Я добре пам’ятаю ту історію про старого священика, якій втратив розум і цілий рік перебував прикований до ліжка: його просто прив’язали. А ті, які доглядали за ним, питали коли вже Бог його забере.
Справа не в тому, що Бог несправедливий чи що інваліди страждають — справа в тому, що ми не вміємо любити. Ми хочемо жити інакше. Тому і Бог здається нам тим, Якій примушує нас і їх страждати — адже ми не розуміємо повноти і цінності життя. Розриваємо Небо і землю, які з’єднав Спаситель. Там добре, тут погано — то чого тут сидіти? Самі ж ми воліємо жити тут і насолоджувати цим життям.
А за цим усім скривається сама головна правда про те, що життям є лише любов, що лише служіння ще чогось варте на цій землі. Що це є лише одна дорога до Неба. Що Небо тоді тут є на землі, коли ми любимо. Що Церква, Яка тут розкошує, а не служить є найбільшим викревленням цієї правди. Що, коли ми проголошуємо щось інше, окрім служіння, то вже зрікаємося Христа, Якій прийшов для того, щоб служити.
Дуже легко звести християнство до паломництв і гарних богослужінь. Дуже легко знаходити Бога у співав чудових пісень. Дуже важко знаходити Бога у буденності роботи, у ближніх, які нічим особливо не відрізняються і за тридцять років життя ти вже нічого від них не отримаєш. І не тільки знаходити, але і відчувати, знати, що це і є любов, що це і є життя, це і є щастя. І з людської точки зору це не можливо; для цього є потрібна благодать.
Тому я зовсім не ставлю головну ставку на слова. Словами не можна примусити любити. Не можна переконати. Бо десь в глибині ми всі відчуваємо, що це є правда. Але ось сил для того, щоб жити так, як треба, то в нас не вистачає. Тому я не думаю, що від того, що я це напишу, щось зміниться в житті тих, кого я люблю. Але я вірю, що найголовнішою зброєю є молитва, і те, що я не можу довести словами, я випрошу молитвою і стражданням.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Последняя седьмина Пророка Даниила во свете Откровения - Владимир Сургай Где тот шаблон, по которому твердо определяем: “Я готов!” ? Готов ли кто ответить: ”Я имею достаточно масла в светильнике своем! Я знаю, что это за масло! Я знаю, где и как оно приобретается! Я знаю, кому оно дается!”?
Еще вопрос: мы готовимся быть в числе восхищенных или в числе пожатой пшеницы при кончине века? В чем разница этих событий?
Не ответив на эти вопросы, мы не сможем рассчитывать на восхищение! Ведь на брачный пир вошли готовые, имеющие достаточно масла! (Мф.25:1-13). И если Христос еще не взял Церковь, то лишь по одной причине: она не готова! Так неужели не будем участвовать в Божьем домостроительстве?!? Неужели будем говорить: ”Я богат, разбогател и ни в чем не имею нужды”?!? Давайте попытаемся вместе получить ответы на эти важнейшие вопросы при свете Откровения – Божьего Слова! Мне стало вдруг ясно: без книги Откровения ответить на них невозможно! Надеюсь, и читатели с этим согласятся.
Благодаря книге Откровения мне больше открывается Славное Лицо Бога, Его Слово засветилось множеством дивных красок, особенно пророчества, -как Нового, так и Ветхого Завета. Не желаю сегодня быть на стороне дьявола; он хочет украсть славу у Бога, которая открывается исполнением Его заповеди: «Не запечатывай слов пророчества книги сей: ибо время близко». (От.22:10) Большое желание, чтобы изложенное ниже не числилось моим исследованием. Не хочу отрывать себя в этом процессе от Тела Христа. «Помазание, которое вы получили от Него, в вас пребывает, и вы не имеете нужды, чтобы кто учил; но как само сие помазание учит вас всему, и оно истинно и не ложно…»(1Ин.2:27). Как известно из Писания, Бог дает сильнейшее помазание, когда в Его Теле имеется единодушие детей Божиих(Пс.132, 2Пар.5:13,14; Деян.2:1-4; 4:31,32; 5:12-15). Порознь, вне Тела Христа, нет сильного помазания. И эта работа обречена остаться незавершенной, если я не найду ключ к сотрудничеству с Церковью, в единстве с искупленными Кровью Иисуса.
Божий пламенный призыв сегодня: “Исследуйте Писания, ибо вы думаете через них иметь жизнь вечную; а они свидетельствуют обо Мне”(Ин.5:39)!
Краткий обзор схемы событий
inchrist.webs.com/Sxema02.bmp
Познание Божие (по 2Петра) - Николай Погребняк Эта статья приоткрывает, что мы обретаем через познание Божие. И еще, мы поучимся у Апостола Петра, как реально познать Бога.
